Інтерв`ю Директора Асоціації «Космос» Вадима Васильєва газеті «Урядовий кур`єр»

У світі зростає інтерес до космосу. Україна володіє багатьма технологіями, доступу до яких немає у найпрогресивніших країн. Вартість нашого потенціалу з урахуванням підготовлених кадрів становить, без перебільшення, мільярди доларів. За умови грамотного підходу космічна індустрія здатна давати доходу не менше, ніж експорт меду, горіхів чи ріпаку. У цьому переконаний директор Асоціації високотехнологічних підприємств і організацій України «Космос» Вадим ВАСИЛЬЄВ.

Так історично склалося, що на момент здобуття державності Україна успадкувала третину ракетно-космічного потенціалу СРСР. Радянський Союз жив бідно, але створював найкращі у світі зоряні технології. І багато чого з цього дісталося нам безплатно.

За роки незалежності наша країна зуміла здійснити кілька космічних проектів. Найуспішніші з них — «Морський старт» (Sea Launch) разом з Boeing Commercial Space Company, РКК «Енергія», КБ «Південне», Південмашем і Aker Kvаеrner (Норвегія) і запуски ракети «Дніпро», створеної на базі міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 в 1999—2015 роках на «Хартроні» із залученням КБ «Південне», НПК «Курс» та інших суміжників.

Тільки на «Морському старті» ми заробили мільярд доларів. Але цим основний список досягнень обмежується. На сьогодні українські підприємства виконують закордонні комерційні замовлення. Однак Україна загалом так і не увійшла на рівних у число провідних виконавців міжнародних проектів. А могла б. Тому що принаймні на п’яти напрямах маємо готові вироби або близькі до завершення напрацювання, яких більше немає ні в кого.

Передовсім це іонно-плазмові двигуни і малі РРД (рідинні ракетні двигуни) для космічних апаратів. Іонно-плазмовий двигун у десять разів менший, ніж звичайний, але може працювати у відкритому космосі десятиліттями. У світі лише кілька компаній — розробників таких технологій, серед них харківські підприємства.

Україна має одну з найкращих випробувальних баз для двигунів, яка вразила представників НАСА під час візитів на Південмаш і Павлоградський хімзавод.

Другий наш козир — нова система стикування (зближення) космічних кораблів «Азимут». Вона може замінити легендарний «Курс», який донедавна виготовляли в Києві. На ньому досі стикуються пасажирські «Союзи» і вантажні «Прогресси» з Міжнародною космічною станцією (МКС). «Азимут» — нова розробка НПК «Курс» із принциповою різницею як за функціоналом, так і за масо-габаритними характеристиками.

Ще три напрями, де українська наука має перевагу в світі: гіроскопи, система намотування вуглепластику під час створення паливних баків для ракет і зрозумілий тільки вузькопрофільним фахівцям радіоізотопний паливний генератор. Завдання ще не розв’язано, але наші науковці ближче до мети, ніж інші.

Причина, чому ми, образно кажучи, просто сидимо на мішках із золотом, полягає в тому, що нема цілісної системи управління космічною діяльністю. З 1994-го по 2012 рік було ухвалено чотири державні програми (щодо п’ятої досі триває дискусія). Але заявленої мети не досягнуто, пріоритетів не виконано. Наприклад, не створено систем космічного спостереження.

Доки держава визначається з космічною політикою, порятунок потопаючих став справою їхніх власних рук. У серпні 2018 року з’явилась Асоціація високотехнологічних підприємств і організацій України «Космос». До неї приєдналися 40 провідних підприємств космічної галузі (поки що без Південмашу і «Хартрону», які ще вагаються), приватні та державні компанії, інститути Національної академії наук, університети; авторитетні в космічних колах політик, вчений і державний діяч Володимир Горбулін, академік НАН України Ярослав Яцків, директор Інституту космічних досліджень Олег Федоров, гендиректор КБ «Південне» Олександр Дегтярьов та ін.

Директором асоціації обрано голову наглядової ради ПАТ «Елміз» Вадима Васильєва, для якого космос — одночасно мрія всього життя й успішний бізнес у прямому сенсі слова.

Мені давно радили: якщо хочеш почути компетентну і небанальну думку про ситуацію в космічній промисловості України, поговори з Васильєвим. І ось я в його офісі.

Перед зустріччю спілкуюся із друзями Вадима Валерійовича, які дуже люблять його і можуть розповідати про нього безконечно. Про те, як дошкільням в Узбекистані, в Кагані, де служив танкістом батько, скуштував узбецький плов і відтоді на всіх святкових посиденьках він за кухаря. Як у школі (престижна англійська №89 на Печерську) захопився «Бітлз». І фанатіє досі, нишпорячи в місцях, пов’язаних з ліверпульською четвіркою. Так само самовіддано, як у юності ходив у спелеологічні експедиції.

Тоді віддав перевагу морю — хотів вступати в одеську морехідку. У підсумку обрав кібернетику в Київському університеті. Розподілили його на «Арсенал». Потім його забрав до себе у Фонд держмайна колишній начальник — заступник генерального Володимир Прядко. Вадим став займатися методологією приватизації й пропрацював заступником у фонді трьома заходами: 1991—1994, 1997—1999 і 1999—2005 рр. Із держслужби пішов у космічну індустрію: робити те, чого ніхто до нього не робив.

У 2011 році, коли Україна ще орієнтувалася на співпрацю з РФ, Вадим Васильєв разом зі швейцарською Leika Geosystems створив СП «Систем Сольюшенс», яке збудувало й успішно експлуатує національну GNSS мережу. Вона дає змогу через супутникові системи отримати координати розташування об’єктів на землі з точністю до сантиметрів і навіть міліметрів. А в 2013 році запропонував проект міжорбітального сервісу, суть якого в наданні послуги транспортування і обслуговування на орбіті космічним буксиром. Детальніше ми говорили про це в інтерв’ю, яке почалося із провокаційного запитання.

— Якщо назву вам п’ять найбільш убивчих стереотипів про нинішній стан українського космосу, зможете їх спростувати?

— Яких саме?

— Те, що в нашій космічній галузі: а) немає експортних контрактів; б) ми на космосі не заробляємо грошей; в) підприємства галузі не завантажені; г) ми стоїмо осторонь, бо в нас немає власного космодрому і ми не надаємо пускових послуг, а в ракетах-носіях частина комплектації російська і треба витратити божевільний ресурс і час, щоб замінити всі компоненти на інші — це вже новий виріб, нові випробування; д) загалом космос для України — не по Савці свитка.

— Хочу всіх заспокоїти: чутки, що український космос умирає і вмираючи тільки те й робить, що канючить гроші, дуже перебільшені. Космічна промисловість — це не тільки ракетобудування і пускові послуги. Це астрономія, міжнародні наукові дослідження, експлуатація і продаж сервісів, IT-технології, зв’язок, GPS-навігація, індустрія знань тощо.

Ось приклад. Восени 2018 року модуль Європейського космічного агентства MASCOT здійснив посадку на астероїд Рюгу і передав на Землю велику кількість інформації. Найважливіші елементи системи терморегулювання MASCOT створила команда фахівців теплоенергетичного факультету КПІ. На вигляд це нічим не примітні нікельовані трубки з міді, які можуть проводити тепло у 125 (!) разів більше, ніж звичайні. Європейські вчені не змогли впоратися з цим завданням, а ми можемо.

У чому секрет? Щоб робити такі «трубочки», «гвіздки» і «клапани», що витримують надвисокі температури, потрібно мати доступ до спеціальних технологій, і наша країна його має.

— Чому ж нам так пощастило?

— Ще з 1950-х років в Україні розташовувалися ключові підприємства космічної промисловості колишнього СРСР, а Харків, Дніпро і Київ стали космічними центрами.

Для Києва вирішальним став приїзд Сергія Павловича Корольова на Київський радіозавод і Київприлад (він багато років виробляв системи управління бортовим комплексом і передачі телеметрії). Після реструктуризації Київського радіозаводу на його базі утворилося кілька окремих підприємств, зокрема ПАТ «Елміз» (де Васильєв очолює наглядову раду. — Авт.). Там донедавна виготовляли системи «Курс» стикування космічних кораблів «Союз» і вантажних «Прогрессов» з МКС. Ви здивовані?

Більше скажу: на нашій системі було виконано понад 160 успішних стикувань, чого не можна й порівняти зі світовими аналогами.

Скажете: «Знову ви про минуле». Звичайно, минулим потрібно пишатися, але думати насамперед про завтрашній день.

Компанія «Курс» розробила абсолютно нову систему управління зближенням і стикуванням різних космічних апаратів у космосі й активно її опрацьовує, так би мовити, в залізі.

— Неймовірно! Виявляється, ми просто замовчуємо свої досягнення і можливості.

— На жаль. У Штатах і Європі кожна компанія, яка зробила заклепку для космічного корабля або супутника, пише величезними літерами у своєму резюме: «Ми брали участь у виготовленні, скажімо, Falkon 9!» І всюди це рекламує. Тому що такі замовлення передбачають унікальні знання і технології, що дуже вартісно.

— Ну що ж, як кажуть, руйнуємо шаблони: космічні контракти у нас усе-таки є?

— Щоб не бути голослівним, наведу дані Державного космічного агентства України: в 2018 році обсяг експортних контрактів становив близько 3 мільярдів гривень. Основні замовники — США (близько 20%), Китай (18%), Саудівська Аравія (понад 30%). Торік ВО «Південмаш» виготовило матеріальну частину до двох ракет-носіїв «Антарес» (США), двох ракетоносіїв Vega (ЄС) і ракетоносія «Зеніт-2SБ80» у межах міжнародного проекту «Наземний старт».

Контракти є не тільки на виготовлення техніки, а й на розроблення, інжиніринговий супровід нових виробів і навіть, як у «Хартрону», на навчання розробників замовника.

У складі асоціації «Космос» створено три комітети: космічної політики та законодавства, спільних проектів і з формування кооперації в космічній діяльності. Завдання останнього саме в тому й полягає, щоб допомагати нашим підприємствам знайти підрядників, які їх не підведуть. Тому що космічні контракти, як правило, експортні, і йдеться вже про імідж держави.

— А проблем сумісності, скажімо, з американцями не виникає? Питань до нашої технічної репутації? Адже ми все-таки з іншого космосу вийшли.

— Лідери галузі, як КБ «Південне», Південмаш та інші, жодного підтвердження репутації не потребують. Вона у них роками підтверджена. Вони допомагають пройти репутаційну доріжку невеликим українським компаніям, залучаючи їх до своїх проектів. Особливо це стосується КБ «Південне» як основного на сьогодні джерела замовлень для української промисловості.

Із сумісністю складніше, тому що в американців не тільки інші технічні стандарти, а й інші мізки, по-іншому вибудувана система управління підприємствами. Але цей досвід нам необхідний. Україна стає частиною глобалізації. Перед нами відкриваються можливості, яких не було під час першої кризи космічної галузі, на початку 1990-х, коли занепали 80% підприємств, орієнтованих на радянський військовий комплекс, а військові замовлення відразу припинилися. Тоді на плаву залишилися ті, хто зміг перебудуватися на мирні програми.

Нині у світі стали нормою комерційні запуски, почалися колосальна конкуренція і розширення ринку для приватних компаній. Нам доступні грантові програми (недавно 30-річний інженер-конструктор КБ «Південне» Роман Михальчишин виграв грант IAF Emerging Space Leaders Grant Program (програма розпізнавання майбутніх космічних лідерів).

Світ відкритий для України, і це, з одного боку, добре. А з іншого — уявіть ситуацію. Приходить на виробництво талановитий випускник вишу. Йому кажуть хрестоматійне: «Забудь усе, чого тебе вчили в інституті». Він працює, монетизує свої знання на практиці і, не отримавши зарплати, про яку мріяв, і умов для наукових досліджень, їде за кордон. Конкуренція за кадри для підприємств, які й так не дуже потужні, стала ще серйознішою. Але якщо ми одне одному допоможемо, для чого і створено асоціацію, то впораємося.

— Утримати кадри й підняти галузь можна проектами, в яких максимально широко залучені вітчизняні підприємства. Знаю, що ви маєте стосунок до «космічного буксира». Чи можемо розповісти про це докладніше? Якщо це не таємниця, звичайно.

— Над створенням «космічного буксира» — спеціалізованого апарата для переміщення супутників з орбіти на орбіту працюємо спільно з КБ «Південне». Уявіть, що космічний апарат запустили невдало, і він потрапив у неправильну точку. Стільки зусиль інженерів, творців і замовників супутників можуть змарнуватися! Ось тут буксир і стане швидкою допомогою. Послуга актуальна, анонсована іноземними компаніями, але ще ніким не реалізована. Доки немає інших завдань, можна за допомогою буксира поприбирати космічне сміття.

— На якій стадії цей проект і хто ще в ньому бере участь?

— Контракт із закордонним замовником на створення ескізної моделі буксира ми уклали торік. Це саме той проект, який можна виконати силами переважно українських підприємств. Наприклад, Інститут космічних досліджень розробляє для буксира систему технічного зору, Харківський радіоастрономічний інститут НАНУ — сучасний радар космічного базування.

Потрібні ще робототехнічні космічні маніпулятори. Знаєте, хто їх робить? Наші хлопці з КПІ. Отримали пропозицію про співпрацю і фахівці невеликої приватної фірми «Будинок робототехніки» з Києва.

До речі, поширена помилка, що космос — справа гігантів. У світі з’являється багато молодих, стартапів. Підтримати їх сьогодні — важливе завдання і для держави, і для нашої асоціації.

«Морський старт» — найуспішніший космічний проект України за роки незалежності. Фото з сайту uprom.info

«Морський старт» — найуспішніший космічний проект України за роки незалежності. Фото з сайту uprom.info

— На Заході багато пишуть про проект BRAUDE-M, у якому Україна також бере участь (посадка модуля декаметрового радіотелескопа на зворотному боці Місяця; названий за місячним кратером іменем Семена Брауде. — Авт.). Хоч у нас про нього майже ніхто не чув.

— Це міжнародний науковий проект, у якому задіяна Головна астрономічна обсерваторія НАНУ. У чому його сенс? Без космічної науки неможлива активна діяльність у космосі. Конструктор не може проектувати космічні апарати, якщо він не розуміє, яке це середовище. «Брауде» дає дуже багато інформації про середовище. Чи можна всерйоз міркувати про проектування місячного села, не знаючи, з якими перешкодами зіткнуться його жителі?

Але про проект пишуть мало, тому що всім здається, що космічна погода — це нудно і незрозуміло. Насправді це стосується майже кожної людини. Недарма ж усі ми уважно стежимо за прогнозами про магнітні бурі, підвищення сонячної активності тощо.

— Тобто космос входить в наше життя на побутовому рівні, і ми так до цього звикли, що не помічаємо.

— Космічна діяльність уже давно перестала бути справою тільки мрійників. У наше повсякденне життя надійно увійшли послуги супутникового зв’язку, GPS-навігації. Водій таксі вже не звертає уваги на слова, які лунають після ввімкнення навігатора: «Зв’язок із супутником встановлено». Але ж завдання визначення точного місця розташування об’єктів вирішують сузір’я навігаційних супутників.

Це стосується і формування кадастрової системи країни. Ще недавно геодезистам важко було визначати межі підприємств, дачних ділянок, інших територій. Тепер із застосуванням супутникових технологій це завдання розв’язують оперативно й економічно вигідно. Щоправда, довелося розвинути мережу референцних станцій. Вони уточнюють дані супутникових систем і дають змогу отримати координати розташування об’єктів на землі з точністю 2 сантиметри, іноді й міліметрову.

— Це те, над чим працює «Систем Сольюшенс»?

— Так. Доки такої мережі не було, певні ділянки на карті виявлялися зсунутими в море. Або межі території підприємства могли бути визначені з помилкою метр. А що таке метр помилки навколо, скажімо, Криворіжсталі? Скільки це невизначеної території!

Тут задіяні не тільки геодезія, картографія та юриспруденція, а й економіка і навіть психологія людських взаємин. Самі розумієте, що таке спірна земля між сусідами: метр туди-сюди — і вже на вила, а кров людська — не водиця. Не кажу про податкову. З якої території брати податок на землю? Ще важливіше для України впровадження технології точного землеробства.

— Ось і прийшов космос до аграріїв.

— Так і є. Вказівники напрямку, системи паралельного водіння, точного поливу і посіву не обходяться без супутникових навігаційних систем. І тут потрібно згадати й «Орізон навігацію», і КБ «Центр» — українські компанії, які розробили і вдосконалюють, усупереч засиллю на ринку імпортної апаратури, власні навігаційні прилади для точного землеробства.

Нинішні інформаційні можливості, які надає дистанційне зондування землі, важко переоцінити. Моніторинг урожаю, схожості та якості посівів, наявності шкідників на полях, танення снігів, повені, контроль забруднення річок і морів, зсуви — далеко не повний перелік інформаційних послуг, які надає Національний центр управління та випробувань космічних систем (НЦУВКС), а також невеликі, але активні приватні компанії.

— Держава проявляє себе як споживач космічних послуг?

— Скажімо так, недостатньо. Багато галасу навколо вирубування лісів. З космосу все видно. Здавалося б, це має бути цікаво державі як замовникові. Але не відчуваю, щоб на державному рівні цим усерйоз переймалися.

— Наскільки розумію, давно обговорюване питання вступу до Європейського космічного агентства теж поки що не вирішено. Що це дало б нам?

— Це наблизило б нас до їхніх програм. У Європи власна концепція космічної діяльності, європейці розуміють, що хочуть робити, навіщо їм це треба. Нам складно виступати ініціаторами якогось великого проекту, але можна оцінити можливості, зайняти нішу й бути корисними.

Проте ми не сидимо склавши руки і вибудовуємо співпрацю по горизонталі — на рівні міжнародних асоціацій і бізнесу. У травні у Дніпрі заплановано регіональні збори Міжнародної федерації астронавтики (IAF).

Це дуже цікава організація, найбільша в космічній галузі, заснована майже 50 років тому на форумі в Парижі. Спочатку в неї увійшли 50 компаній з Європи і США. Нині їх там понад 5 тисяч з усього світу. Від України — КПІ, КБ «Південне», Київприлад, Південмаш, наше підприємство тощо. Ми в асоціації «Космос» майже скопіювали організаційну структуру ІАF.

IAF регулярно проводить заходи в різних містах і країнах. Головна подія року — це Міжнародний конгрес астронавтики (спільно з Міжнародною академією астронавтики і Міжнародним інститутом космічного права). Плюс регіональні зустрічі, як у Дніпрі. Плануємо участь у ній багатьох іноземних компаній.

— Академік Ярослав Яцків в інтерв’ю говорив, що на конференції у Дніпрі буде секція, присвячена темі місячного поселення. У цьому жорстко конкурують Сполучені Штати і Китай. Уже визнано, що космічна гонка змістилася з формату СРСР — США у формат США — Китай. Для нас щось змінюється?

— Це складна тема, тому що вступає в силу геополітика. В ідеалі ми хотіли б працювати з усіма — і з американцями, і з Європою, і з іншими країнами. Але космічна галузь, зокрема ракетобудування, перебуває під міжнародним контролем (обмежена неформальним договором про нерозповсюдження технологій, відомим як режим РКРТ. — Авт.). Тут перетинаються інтереси провідних держав.

Щоб домогтися більших успіхів, потрібно брати участь у міжнародних проектах, а питання входження в них вирішують шляхом переговорів на урядовому рівні. Це ще одна причина, чому в космосі тільки сильні держави.

— Хочете сказати, що ми недостатньо захищаємо свої космічні інтереси на міжнародному рівні?

— Хочу сказати, що без серйозної політичної й дипломатичної підтримки забезпечити розвиток космічної промисловості не може жодна країна. Але лобіювати потрібно не окремі підприємства і контракти для них, а галузь загалом.

Крім експортних угод, треба створювати внутрішній ринок, не обмежувати доступу на нього для недержавного сектору. Як у транспорті й будівництві, де держава вкладає в інфраструктуру (дороги, енергетика, комунікації), а приватний сектор будує й експлуатує об’єкти нерухомості, так і в космосі: держава залишає за собою пускові послуги, а космічні апарати, експлуатація та продаж сервісів — справа приватних компаній. Для цього ми й створили нашу асоціацію.

— Чи вірите в успіх?

— Дуже хочу, щоб пара не пішла в гудок. Нам треба багато зробити. Але не можна забувати, що космос — це та справа, якої не зробиш самотужки.

Об’єднавши зусилля керівництва держави, депутатського корпусу, Кабінету Міністрів, Державного космічного агентства, асоціації «Космос», підприємств, наукових установ, молодих талантів, можемо створювати високотехнологічні робочі місця і заробляти на космічних контрактах мільярди доларів.

Олександр ДОРОШЕНКО
для «Урядового кур’єра»

PS 25 березня Вадимові Васильєву виповнюється 65 років. Друзі, колеги та однодумці бажають йому творчих космічних успіхів і земного щастя. Редакція приєднується до цих привітань.

ДОСЬЄ «УК»

Вадим ВАСИЛЬЄВ.  Народився 25 березня 1954 року в м. Каган Бухарської області, Узбекистан, у сім’ї військовослужбовця. Заслужений економіст України (2004 р.), кандидат фізико-математичних наук.

1976 року закінчив Київський університет імені Т. Шевченка за спеціальністю «Прикладна математика». 1976 — 1991 рр. — інженер, провідний інженер, начальник відділу на заводі «Арсенал». 1991 — 1994 рр. — начальник управління, заступник голови Фонду державного майна України. 1994 — 1997 рр. — заступник голови правління Українського державного концерну «Укрмісцевпром», президент торгового дому «Укрмісцевпром». 1997 — 2005 рр. — заступник голови Фонду державного майна України.

З 2011 року голова наглядової ради ВАТ «Елміз» — підприємства, що працює зокрема в галузі космічного приладобудування.

З 2018 року — директор Асоціації високотехнологічних підприємств і організацій України «Космос».

 

Посилання на джерело: УРЯДОВИЙ КУР’ЄР

Recent Posts
Форма зворотного зв'язку

Ви можете надіслати нам Ваші пропозиції або зауваження, через цю форму.

Agarkov Anatoliy Zenit sea launch